Історія появи теплообмінних апаратів

Появу перших пластинчатих теплообмінників відносять до 6 століття до нашої ери. У Галлії існував культ богині Епонім, покровительки конярства, тому до бойових конів тут було особливе ставлення: обмивання воїнів в «термах» (давньоримських лазнях) було спільним з кіньми. З метою дезінфекції воду для обмивань нагрівали майже до кипіння, розбавляти ж киплячу воду холодною не допускалось також через ризик зараження мікроорганізмами. Таким чином, поява перших теплообмінних апаратів було обумовлено потребою у великих кількостях води для миття при комфортній температурі. У походах роль теплообмінників успішно грали пластинчасті обладунки або щити, для бань же теплообмінники виготовлялися спеціально і представляли собою увігнуті металеві листи, занурені в резервуар з проточною холодною водою. Теплообмін між холодною і гарячою водою, що протікає по рифленій поверхні металевого листа, здійснювався, таким чином, без змішування рідин з різними температурами, за допомогою даного листа з міді або бронзи (іноді, із золота або срібла). Було помічено, що наявність карбованого орнаменту на металевому листі значно прискорює процес охолодження води, навіть при площі меншій, ніж у такого ж листа, але без орнаменту. Таким чином, дослідним шляхом було встановлено залежність швидкості теплопередачі від наявності перешкод, які змушують рідину перемішуватися при її русі.

Після розпаду Римської імперії згадки про теплообмінники ми зустрічаємо в Монголії, Індії та Тибеті. Багато теплообмінники із римських терм, нерідко виготовлених із золота, були вивезені варварами і отримали активне застосування. Однак, карбовані малюнки були замінені на емалі, через що інтенсивність теплообміну була знижена, зате пластини теплообмінників придбали корозійностійкість, що дозволяла використовувати пристрої навіть в солоній морській воді. За допомогою таких теплообмінників охолоджували особливі барвники в шовкових майстернях на узбережжі Індійського океану.

З 2 по 12 століття теплообмінник був однопластинчатим. Однак необхідність у зменшенні розмірів агрегату для використання його в тривалих бойових походах, призвела до створення першого багатопластинчатого ​​пристрою. Винахід нового типу пластинчастого теплообмінника приписують ковалеві Зелігман. Це був набір пластин (3-5 штук), ущільненням між якими служив шнур, просочений тюленячим жиром. Пристрій поміщалося в бочку; у внутрішні порожнини подавали гарячу воду, а в зовнішні - холодну. За цим принципом працюють і сучасні пристрої.

Перший агрегат пластинчастого теплообмінника в близькому до сучасного вигляду був винайдений доктором Річардом Селігманом, засновником компанії Aluminium Plant & Vessel Company Limited (APV) в 1923 році. Згідно з іншими джерелами, творцем першого сучасного пластинчастого теплообмінника була шведська компанія Густава де Лаваля, випустивши першу модель, що призначалася для пастеризаційних обладнання, в 1938 році.